В 1962 р. в якості обов'язкової інформаційної класифікації прийнята Універсальна десяткова класифікація (УДК), а з 1963 р. у науково-технічних видавництвах, редакціях науково-технічних журналів, в органах науково-технічної інформації, науково-технічних бібліотеках уведене обов'язкове індексування всіх публікацій по УДК, тобто  всі інформаційні матеріали в області природних і технічних наук видаються з індексами УДК. По цій же системі організовані довідково-інформаційні фонди (ДІФ). УДК може бути використана для організації як вузькоспеціалізованих ДІФ, так і багатогалузевих; вона є єдиною міжнародною універсальною системою, що дозволяє досить детально розкрити зміст довідково-інформаційних фондів і забезпечити швидкий пошук інформації. Можливість єдиної систематизації інформаційних матеріалів робить систему УДК найзручнішою в процесі обміну інформацією між країнами.

УДК відповідає найбільш істотним вимогам до класифікації: міжнародності, універсальності, мнемонічності, можливості відбиття нових досягнень науки й техніки без яких-небудь серйозних змін у її структурі. УДК охоплює всі області знань, її розділи органічно пов'язані так, що зміна одного з них тягне за собою зміну іншого.

Десятковою УДК називається тому, що для її побудови використаний десятковий принцип: розподіл кожного класу на десять (або менше) підкласів.

Для позначення класів (розділів) застосовані арабські цифри, які абсолютно однозначні для всіх людей незалежно від того, на якій мові вони говорять й яким алфавітом користуються. Мова цифр усім зрозуміла, легко запам'ятовується, тому це робить УДК загальнодоступною міжнародною системою. Десятковий принцип структури УДК дозволяє практично необмежено розширювати її шляхом додавання нових цифр до уже наявних, не ламаючи всієї системи в цілому. Індекси УДК можуть бути пов'язані один з одним у різноманітних комбінаціях, завдяки чому в схемі класифікації можна відобразити незліченну кількість понять.

Застосування визначників майже безмежно розширює рамки системи й відкриває більші можливості для дробової класифікації матеріалу.

Розвитком таблиць УДК займається міжнародний Консорціум УДК (UDC Consortіum), що веде роботу з її вдосконалення відповідно до  розвитку науки й техніки.

3-тє повне видання таблиць УДК, що складається із семи випусків, було здійснено в 1979-1986р.

Універсальна десяткова класифікація існує близько 100 років. За цей період вона перетерпіла більші зміни, не раз зазнавала критики, але, незважаючи на це, дотепер не знає собі рівних за поширенням. Виникнувши як  класифікаційна система для міжнародної бібліографії, УДК у цей час застосовується в багатьох країнах світу для систематизації друкованих матеріалів, різних видів документів й організації картотек. Використання УДК в інформаційно-пошукових системах визначають подальші перспективи її розвитку.

Виникнення УДК тісно пов'язане зі створенням і розвитком "Десяткової класифікації" Мелвіля Дьюи. В 1876 р. вийшло перше, дуже коротке, видання таблиць цієї класифікації. Класифікація Дьюи користується широкою популярністю в США й деяких європейських країнах, де вона дотепер застосовується головним чином у масових бібліотеках. Її індекси проставляються на картках, що випускають Бібліотекою Конгресу США.

В 1895 р. у Брюсселі була скликана І Міжнародна бібліографічна конференція, на якій було винесене рішення про створення "Універсального бібліографічного репертуару" - карткового каталогу літератури, наявної в усім світі по всіх галузях знань. Для здійснення цього великого завдання був організований Міжнародний бібліографічний інститут (МБІ).

Ініціаторами створення "Репертуару", а також організаторами й керівниками МБІ були Поль Отле (1868-1944) і Анрі Лафонтен (1854-1943). Їм належить також заслуга створення УДК, в основу якої була покладена "Десяткова класифікація" М. Дьюи.

Робота над створенням класифікації тривала 12 років. Вона велася як по лінії подальшої деталізації рубрик системи М. Дьюи, так і по шляху вдосконалювання її структури. Були додані нові й упорядковані старі індекси, модифіковані формулювання рубрик, трохи змінений зовнішній вигляд індексів, внесені необхідні методичні вказівки й пояснення. Основним доповненням, що якісно відрізняє нову класифікацію від системи М. Дьюи, було введення загальних і спеціальних визначників і знаків, що дозволяють створювати нові індекси.

В 1905 р. у Брюсселі французькою мовою  вийшло перше зведене видання таблиць нової десяткової класифікації. Ці таблиці називалися "Керівництво до універсального бібліографічного репертуару" (Manuel du repertoіre bіblіografіque unіversel").

В 1933 р. французькою мовою  закінчилося друге повне видання таблиць десяткової класифікації, тепер воно називалося "Універсальна десяткова класифікація". Втративши зв'язок з "Репертуаром", вона придбала самостійне значення. Другому виданню передувала більша робота МБІ по приведенню таблиць у відповідність із рівнем розвитку науки й техніки, їхнє доповнення новими поняттями. Керівництво цією роботою разом з П. Отле й А. Лафонтеном здійснював Ф. Донкер-Дьевис.

В 1931 р. Міжнародний бібліографічний інститут був перейменований у Міжнародний інститут документації, а в 1938 р. перетворений у Міжнародну федерацію по документації МФД (Federatіon Іnternatіonale de Documentatіon). Своєю метою МФД визначила розробку теорії документації, організацію документації всіх видів і у всіх галузях знань. Велике місце як і раніше приділялося проблемам класифікації. Під контролем МФД виходили повні, середні, скорочені й галузеві видання УДК на багатьох мовах світу. З 1992 р. роботи над УДК передані в спеціально створений міжнародний Консорціум УДК (UDC Consortіum), куди входять національні видавці таблиць УДК і МФД.